«Справа генерала Назарова» – спецоперація ГРУ МО РФ?

Збитий Іл-76, як і збитий «Боїнг» – не просто «теракт бойовиків», а професійно спланована диверсія. Пропоноване журналістське розслідування надає переконливі докази на користь цієї версії.

На початку літа 2014 року, завдяки повітряному мосту, що був організований командуванням АТО, сили угруповання ВСУ, зосередженого в аеропорту «Луганськ» зростали із кожним днем. Тож не дивно, що терористи були готові зробити будь-які зусилля, щоб перекрити цю «дорогу життя», організувавши справжнє полювання за літаками. Однак до 14 червня всі їх зусилля були марними.

В Луганський аеропорт в цілому літало 18 літаків. На рахунку наших льотчиків 27 посадок. І тільки один з бортів був збитий. І збитий, можливо, не в результаті «умілих дій НЗФ», «халатності командування» або «помилки екіпажу». Факти свідчать, що із високим ступенем ймовірності мала місце успішно проведена спецоперація, в підготовці і здійсненні якої простежується почерк ГРУ МО РФ…

Наші літаки злітали несподівано, з різних аеродромів, йшли вночі і без вогнів, дотримуючись режиму «радіомовчання», тобто не вели переговори з наземними службами. Вони приземлялися з урахуванням можливої ​​атаки, «пірнаючи» з великої висоти прямо до семикілометрової зони безпеки, яку забезпечували захисники аеропорту. Навіть наші спостерігачі розповідали, що найчастіше вони виявляли борт тільки тоді, коли він вже котиться по злітній смузі, а розставлені навколо аеропорту ДРГ противника фізично не встигали на реагувати на наші літаки.

До 14 червня, завдяки налагодженому повітряному мосту, угруповання ВСУ в ЛАП було посилене настільки, що могло почати виконання оперативних завдань із блокування кордону з Росією. Саме в цей день було заплановане нічне перекидання трьох груп, у складі кожної з яких знаходилося сорок десантників і три БМД.

Сто двадцять елітних солдатів зі зброєю і бойовою технікою ставали вирішальним фактором військової переваги і прямою загрозою для існування так званої «ЛНР». Тому російські куратори задіяли всі свої ресурси, в тому числі і можливості спецслужб, для того, щоб «повітряний міст» українських захисників був перекритий, причому повністю і остаточно.

За всіма наявними даними, ця спецоперація складалася з декількох етапів:

– Отримання інформації про маршрут польоту;
– Перехоплення управління одного з літаків і виведення його на засідку;
– Знищення слідів перехоплення;
– Формування громадської думки, що виключає продовження перекидання повітрям техніки і людей;
– Дискредитація командування АТО з метою усунення ініціативних і грамотних командирів.

Чи треба говорити про те, що «шахтарі» з ополчення не в змозі були задумати і здійснити подібний план, до того ж в стислі терміни? Згадаймо трагічну долю МН-17…
Згідно оцінок експертів, в обох цих трагедіях явно простежується почерк однієї зі спецслужб Росії…

А вже наявність зрадників України в штабах в початковий період АТО – факт загальновідомий.

Джерело, близьке до СЗР: Ми не можемо підтвердити або спростувати інформацію про конкретного шпигуна противника, який був впроваджений до того моменту в штаб АТО або у Антитерористичний центр. Однак згідно даних наших зовнішніх джерел ми знаємо, що такі люди були. Ми працюємо там, вони – тут, це стандартна практика будь-якої війни. Ці люди, як правило, працюють на різних рівнях і мають різні можливості.

Про те, що в штабі АТО станом на 14 червня 2014 року найімовірніше існував добре законспірований ворожий «кріт», свідчить безліч фактів. Так, під час планування цього польоту, керівником був визначений напрямок на посадку з півночі, з боку населеного пункту Червоне.

У розпорядженні слідства є аудіозапис перемовин бойовиків, зроблений незадовго до вильоту, де прямо говориться, що вони знають про те, що літаки будуть заходити на посадку саме повз цей населений пункт. Тобто на момент зльоту інформація вже була «злита» зрадником.

На користь того, що інформація про виліти та плани польоів була «злитою» бойовикам саме зі штабу свідчить той факт, що в цей же день з Чугуєва до Луганська вилетів ще один наш борт, АН-26, про який на той момент інформації в штабі не було. Цей літак благополучно приземлився в ЛАП і, до того ж, громадськість дізналася про цей борт лише в 2015 році. З початком процесу над генералом Назаровим.

І ще: перед самим вильотом групи авіаційне командування без оповіщення штабу АТО змінило напрямок посадки з північного на південний.

Джерело, близьке до СЗР: Я не знав про другий борт, про який, згідно з опублікованою в ЗМІ інформацією, штаб чомусь не був поінформований. Якщо цей літак насправді існував і, якщо він безперешкодно долетів і приземлився, – версія про так званий виток інформації на рівні штабу АТО або АТЦ цілком імовірна.
До речі, якщо пам’ятаєте, влітку минулого року контррозвідка СБУ затримала заступника начальника штабу АТО – і це було найгучнішим з цілого ланцюжка справ про зраду присязі і державну зраду. Здається, і в цій «справі» є один з фігурантів, який підозрювався в шпигунстві на користь РФ? І затримати його не вдалося…

Перший літак Іл-76МД, за штурвалом якого сидів комбриг 25-й мелітопольської бригади транспортної авіації Дмитро Мимриков здійснив посадку штатно. Використання так званого «афганського заходу» забезпечило достатню прихованість і несподіваність, як це було і в попередні польоти.

Другий літак (бортовий номер 76777, командир екіпажу – гвардії підполковник Білий), з невстановленої причини почав заходити на посадку за схемою, яку знали в штабі, тобто через Червоне, де його вже чекали бойовики.

Обставини катастрофи зафіксувала камера спостереження на одній з заправок. Відео чітко свідчить про те, що борт 76777 не тільки змінив обумовлену групою схему заходу на смугу, але йшов від Червоного за «плавною» цивільною траєкторією, знизившись на відстані 8-10 км (тобто до зони безпеки) на висоту 400-600 м. І при цьому включивши посадочні фари.

Фактично літак був «виведений» прямо на групу бойовиків, яка його чекала, і в розпорядженні якої були ПЗРК «Голка» і 23-мм зенітна установка. Він йшов на невеликій висоті, з малою швидкістю і включеними посадочними вогнями, тобто являв собою ідеальну мішень. Проте, перша запущена ракета, в ціль не потрапила. Друга завдала незначні пошкодження, і літак, найімовірніше, зміг би сісти. Але зенітна установка буквально добила важку машину, яка, втративши управління, звалилася на землю в п’яти кілометрах від ЛАП.

Полковник Мимриков: Я контролював візит другого літака… Другий борт смугу побачив і на момент стрілянини по ньому був «у крені». Перша ракета пішла, не потрапила в нього, друга потрапила, і потім його просто «розрізали» вогнем зенітних установок. Характерні трасуючі снаряди, їх було видно добре. Працювали ЗУ, саме від них такі характерні червоні трасери. Працювали, мабуть, бронебійно-запальними.

Підполковник Білий – досвідчений льотчик, який мав величезний досвід польотів в умовах бойових дій. Що ж змусило його прийняти настільки нелогічне і «самогубне» рішення?

«Що» або «хто»?

В цьому і полягає ключове питання, що залишилося за кадром судових процесів і галасливих публікацій, які зосередили свою увагу на звинуваченні генерала Назарова, він на той час виконував обов’язки начальника штабу – першого заступника керівника АТО.

Джерело, близьке до ГУР: У цій справі (Генерала Назарова) безліч «білих плям». Він не керував польотами. Це не його завдання. Тут щось інше. Про одні борти в штабі знали, про інші чомусь ні. Згідно з нашими даними, керівництво польотами здійснювалося бездоганно і всі борти заходили на посадку з урахуванням можливих обстрілів. Борт, який був збитий, єдиний «сідав» так, як прийнято сідати у мирний час – я не виключаю, звичайно, помилки управління польотами або самих льотчиків…

– Здавалося б, чого простіше? – Скаже будь-який авіаційний експерт. – Зніміть показання «чорного ящика», проаналізуйте запис переговорів диспетчерів з екіпажем, і все стане зрозумілим! Навіщо гадати?

Але в тому то й справа, що всі носії інформації, які могли б пролити світло на трагедію, зникли відразу ж після катастрофи найзагадковішим чином!

Десантники 80 бригади змогли потрапити на місце падіння літака лише на наступну добу.

Учасник рятувальної операції: В першу чергу ми шукали самописці. Їх там було два. Один був цілий, один – розламаний.

«Розламаним» виявився саме той самописець, у якому містився запис переговорів екіпажу. Фрагмент запису останніх хвилин польоту був повністю знищений. На місці катастрофи були явні сліди присутності солдатів противника. Та й не могли ворожі спецслужби проігнорувати такий «трофей». То чому ж вони не зробили того, що робиться в такому випадку першочергово, не вилучили «чорні ящики»? Це їм було не потрібно – для приховування слідів цілком достатньо було знищити частину інформації. Ключову частину.

Версія може бути тільки одна – якась із спецслужб Росії, яка володіє новітніми засобами радіоелектронної боротьби і здатна проводити подібні операції, в останні хвилини польоту перехопила голосове управління і переконала екіпаж зайти на посадку через Червоне, за цивільною схемою із ввімкнутими посадочними прожекторами. Випадок не унікальний. Експерти з авіаційної безпеки наводять багато прикладів, коли здійснювалося перехоплення зовнішнього управління із тією чи іншою метою.

Джерело, близьке до ГУР: Оскільки записи перемовин диспетчерів з екіпажем збитого борту про захід на посадку стерті саме в цьому місці, найімовірніше, тут і слід шукати причину. Не так уже й складно, знаючи точний час, маршрут слідування літака і його висоту заблокувати сигнал наземної служби та здійснити інший, який льотчики і виконали. У тій же ГРУ МО РФ для такої спецоперації є все необхідне – і фахівці, і спецтехніка. Так що цілком ймовірно що цей літак просто «вивели» на стрільця. А потім, звичайно, «почистили» за собою.

Терористичний акт, виконаний російськими спецслужбами, того разу досяг успіху, адже більше українське командування жодного літака в Луганський аеропорт не відправило, що і дозволило ворогу перехопити на той момент оперативну ініціативу. Сили, призначені для перекриття кордону, були спрямовані на деблокування ЛАП. Операція була проведена з 14 по 19 серпня. Але час було втрачено, і ввечері, 19 серпня, в Луганськ увійшла танкова колона російських регулярних військ. Розстановка сил в регіоні критично змінилася не в нашу користь.

31 серпня ворог штурмував ЛАП усіма наявними силами. Аеропорт був повністю зруйнований. Командування сектора віддало наказ про вихід, організувавши зустрічний удар. І вже 1 вересня 2014 року близько трьохсот захисників Луганського аеропорту вийшли з оточення.

Здавалося б, на тому і поставлено ​​крапку. Однак, спецслужби Росії, цілком ймовірно, вирішили не обмежуватися суто «військовим» успіхом тієї операції. Адже, як ми вже сказали, однією з цілей таких операцій є дискредитація. І сьогодні на наших очах активно розігрується пропагандистсько-політична частина плану противника. Йдуть судові процеси над офіцерами і генералами, які здійснювали командування антитерористичною операцією на першому її етапі. У найважчий, зауважимо, період війни проти нашої країни.

Джерело, близьке до СЗР: Спецслужби в усьому світі, і російські в тому числі, практикують такий прийом, як зміщення фокусу. В цьому випадку опрацьовуються варіанти перемикання уваги громадськості зі свого агента на іншу людину. А якщо ця людина займає серйозну посаду – разом і дискредитація. Тобто вирішується два завдання – приховати участь спецслужби в операції і прибрати одного з військових керівників високого рангу.

Про це докладніше в наступній статті.

Максим Дробязко,

спеціально для ВКУ

та Інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України

 

Коментарі 4

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *